У Велимчі є два озера: на південному заході знаходиться озеро Вінок, а на північному сході – озеро Гниле.
Озеро Вінок (Вінець) басейну річки Турія. Максимальна глибина – 6м, середня глибина – 1.29м. Його площа – 4,4га, об’єм – 808,8 тис.м. кб.. Озерні відклади сапропелю – 59,9 тис. т.. На даний час озеро сильно заростає.
Легенда про озеро Вінок
Одного прекрасного дня у селі було весілля. На подвір’ї весело грала музика, а недалеко на калині щебетав соловейко. Радісно було на душі у людей та молодого подружжя. Недалеко від біленької хатини, покритою соломою, була криничка. Кругом її росла ніжно-зелена травичка, червоні, білі, світло-жовті квіти піднімали свої тендітні голівки до сонця. Лагідне сонечко пестило їх ніжним золотавим промінням. Наречена взяла коромисло і пішла до криниці по воду. Підійшовши, зупинилась взяла відерце і нахилилась зачерпнути водиці. Раптом її вінок упав з русої коси у криничку. Забушувала вода, зашуміла хвиля і почала розливатися, бурчати, рватись на волю. Незабаром на місці кринички утворилось озеро, схоже на дівочий вінок. Назва збереглася і до нашого часу.
Озеро Дошне Посилання: Народна творчість. Ільїн Л.В., Мольчак Я.О. "Озера Волині": Лімно-географічна характеристика. Луцьк "Надстир’я".2000р - 140 с.
Озеро Гниле назване так за своєю будовою дна. Легенда, що ходить в селі розповідає, що на цьому місці було колись село і воно потонуло. З часом озеро почало заростати, утворивши поверхню, що гойдається і дістало назву Плав. Озерце, яке залишилось посередині, не заросло, люди його назвали - Гниле.
За Радянських часів, це місце хотіли осушити, та не піддалось людям це загадкове озерце. Внаслідок цього на пам'ять залишились кругом Плаву ями і канави з кількома вузенькими стежинками, щоб тільки пішки можна було пробратись до цієї особливої краси. Від цього плав не став гіршим, а ще привабливішим і цікавішим.
Приємною прохолодою влітку зустрічають невеликі рукотворні ставочки гостей і жителів села. Люблять купатися там діти, рибалки в густих очеретах зустрічають сизокрилі ранки, закохані прощаються з короткими ночами. Миловидні і трохи не звичні тутешні краєвиди одних захоплюють, інших відлякують.
Особливо дуже гарно на Плаву весною! Стоять білокорі берізки, розпустивши своє гілля, мов дівчина шовкові коси. Неподалік молоденькі дубочки пишають своєю грацією. Де-не-де визирають сосонки, підеш між ними - трапиш на сироїжки, що причаїлися.
І ось саме цікаве. Ідеш далі, можна побачити вікно. Вікнами у нас, на Плаву, називають не зарослі місця. Дуже корисно влітку тут ходити босоніж. На Плаву ростуть лікарські рослини. Вода, що просякає з-під блідо-зеленого моху м’якенька і шовковиста.
А осінню із-за темно-зеленого журавлиннику визирають червонощокі ягідки - журавлинки. Люди їх збирають пізньою осінню. Дуже корисні і цілющі ці ягоди.
Одного року тут, на Плаву, лебедина пара зосталась зимувати. Цілу зиму дорослі лід прорубували, а діти хліб для цих пухнастих красенів носили. А потім лебеді посміливішали, самі стали до ближчих домівок приходити і разом з домашніми птахами ласувати зерном.
Легенда про Плав
Колись, давно-давно, ще в сиву давнину, за часів, що не пам’ятає ніхто, на цьому місці де зараз Плав, було гарне село. Невеличкі біленькі хатини, солом’яні стріхи, дерев’яні колодязі, лозові огорожі вражали своєю неповторністю. Вишиті сорочки жінок і дівчат вигравали на сонці різними квітами. Стрічка в косі дівчини, що лягала до пояса підкреслювала її вроду. Жовтий козацький чуб та чорні вуса були окрасою парубків. Барвінком та м’ятою стелились стежки, по яких дівчата та жінки ходили з коромислом по воду. Роботящі люди жили в цьому селі. Вони орали, сіяли, жали, в снопи жито складали, а вечорами такі пісні співали, що аж серце мліло. В неділю раненько до церкви ішли і діти і дорослі.
Ось і зустрілись хлопець і дівчина на цій дорозі, покохались. По селу пішла цікава новина. Весілля в нашому селі буде! Вже і день весілля визначили, батьки музик запросили, дружки метушаться - молоду прибирають, вінок з барвінку і ромашок сплели, щоб була найкращою.
Наступив день весілля. Зустріли хлібом і сіллю сватів, молодих повінчали. Сміх кругом, пісні, виграє скрипка і сопілка, танцюють парубки з дівчатами. Аж раптом непрошений гість - старенька бабуся в чорній хустині, з палицею в руках, вся в зморшках підходить до молодят. Бере їх за руки і тихо каже: "Ідіть, мої любі, ідіть, мої милі,ідіть геть із села, нічого не питайте, не озирайтеся та не розмовляйте". Молоді, побачивши жах на обличчі старенької, пішли. Та тільки вийшли вони на околицю села, як почулися людські крики, шум води, не витримала молода - оглянулась. І стала враз берізкою тендітною-тендітною. А за нею оглянувся і молодий, і вмить перетворився на міцного дуба. ...
І стоять на тому місці, як свідки тієї трагедії, що сталася в селі, зміцнілі дуб і берізка. А село потонуло, пішло під воду і стало озером. Ось така невесела історія...
Це озеро було більшим, а з часом заростає, тай заростає, тільки не заросло те місце де була церква. Ось так і утворився Плав. А серед Плаву, в густих очеретах красується озеро Гниле. Красиво тут і літом, і зимою, пізньою осінню і ранньою весною! Така Краса! Така загадковість і замріяність цього таємничого куточка землі поліської! Моєї рідної землі, землі моїх дідусів і бабусь! Плав зараз є державним заповідником. Люди люблять і бережуть цю унікальну перлину села.
Посилання: зі слів Буднік Тетяни Василівни.
|